Вшанування пам’яті про гетьмана Кирила Розумовського на шпальтах галицької преси за часів Другої світової війни.
21 (9 – за старим стилем) січня 1803 р. у Батурині помер гетьман України Кирило Розумовський. З того часу пройшло 217 років. За цей час до постаті гетьмана було різне ставлення. Позбавлені власної держави, українці не мали можливості гідно оцінити та вшанувати свого керманича, зі здобуттям незалежності України все більше усвідомлюється державницька роль цієї постаті. Річниці від дня смерті гетьмана відзначаються панахидами, карбуванням пам’ятних монет, проведенням наукових семінарів, конференцій, тематичних читань, публікацією науково-популярних статей, організацією книжкових виставок тощо.
Сто сорокова річниця з дня смерті гетьмана припала на складний 1943 р., коли тривала Друга світова війна, а територія України, поділена на окремі адміністративні одиниці, була окупована нацистами. У цей час, звільнившись від комуністичного режиму та потрапивши в лещата режиму нацистського, українська інтелігенція в різний спосіб намагалася використати можливості для реалізації національних ідей. Зокрема, і шляхом видавництва легальної україномовної преси. Провідною темою цих газет був антибільшовизм, вони вміщували твори заборонених радянською владою українських письменників, матеріали про українських державних і військових діячів, розвідки з вітчизняної історії та археології, викривальні матеріали про злочини радянської влади.
Тема паплюження поховання гетьмана України вписувалася у цей ідейний контекст. З нагоди річниці з дня смерті Кирила Розумовського на сторінках шести тижневиків від 24 січня 1943 р., які виходили у Львові для мешканців дистрикту «Галичина» було розміщено замітку «Ще одна розбита могила. Знищення могили гетьмана Розумовського».
Це були часописи «Рідна земля», «Станіславівські вісті», «Тернопільський голос», «Воля Покуття», «Стрийський голос» і «Голос Підкарпаття». Газети були практично ідентичними за змістом, і відрізнялися лише додатковою сторінкою з місцевими новинами. Редактором цих видань був історик, письменник, журналіст, етнограф, видавець Юліан Тарнович. Допис розміщений без зазначення автора. Подробиці відкриття поховання гетьмана Кирила Розумовського були вперше оприлюднені в статті Київського крайового інспектора охорони пам’яток культури мистецтвознавця Федора Ернста «Герострат з Конотопу», що була опублікована в газеті «Пролетарська правда» (офіційному друкованому органу Київського обласного та міського комітету Комуністичної партії (більшовиків) України) від 3 серпня 1927 року.
Замітка в галицьких газетах мала наступний зміст: «Гетьман Кирило Розумовський гетьманував від 1750 до 1764 р. Як помер, поховали його під Воскресенською церквою в Батурині. Руйнуючи всі церковні пам’ятки, не пощадили большевики й могили гетьмана. В липні 1927 р. приїхав до Батурина завідуючий конотопським музеєм Поплавський і в приявності членів сільради розбив підлогу в церкві та зробив діру в домовині. В домовині знайшов він кістяк гетьмана, у якому одяг у значній мірі зітлів. Поплавський розбив ще скриньку із забальзамованим серцем гетьмана й забрав його до Конотопу. Він забрав також деякі речі, як срібні ґудзики з одягу, срібний герб гетьмана та ін.».
Факт цієї публікації у ювілейну 140-ву річницю смерті гетьмана Розумовського в умовах окупації дуже показовий. Попри те, що німецька влада різко негативно ставилася до будь-яких культурно-історичних зв’язків між Сходом і Заходом України і розглядала Східну Галичину лише як колишню австрійську провінцію, українська інтелігенція знаходили способи підкреслити єдність українських земель. А постать гетьмана Кирила Розумовського в той складний час стала місточком спільної історичної пам’яті.
Зоя Сніжок, науковий співробітник НІКЗ «Гетьманська столиця»
